Головні герої цієї книги - кібернетична техніка та її творці.
І не випадково. Понад півстоліття, починаючи з 1950 року на моїх очах та за моєю участю йшло становлення і розвиток обчислювальної техніки та кібернетики в Україні, у першу чергу в Академії наук УРСР - спочатку в інституті електротехніки, потім в Інституті математики, потім в створеному в 1957 році Обчислювальному центрі АН УРСР (ОЦ АН УРСР), а з 1962 року - в Інституті кібернетики імені В.М.Глушкова НАН України. Його засновник академік Віктор Михайлович Глушков керував інститутом двадцять років (1962-1982 р.)1. Надалі інститут очолював академік Володимир Сергійович Михалевич (1982-1994 рр.). В даний час директором інституту та керівником Кібернетичного центру НАН України, до складу якого ввійшов і Інститут кібернетики імені В.М.Глушкова, став академік Іван Васильович Сергієнко.
У ці роки мені пощастило спілкуватися з багатьма колегами по інституту, у тому числі зі співробітниками відділення кібернетичної техніки, яким я керував понад 20 років.
Інститут кібернетики імені В.М.Глушкова НАН України був і залишається унікальною науковою установою. Запам'яталася оцінка діяльності інституту, дана делегацією відомих американських учених, що відвідали АН УРСР. Після розповіді Віктора Михайловича про проведені в інституті дослідження, один з учасників зустрічі декан факультету інформатики університету в м.Берклі професор Л.Заде сказав:
- Віктор Михайлович! Ваш інститут широко відомий як в Радянському Союзі так і у нас, в Америці. Він, дійсно, унікальний багатосторонністю і глибиною проведених досліджень, - і пожартував, - адже у Вас займаються усім. Ну, може немає робіт з голковколювання!
- А пошукати по кутах, так може і є, - миттєво відреагував Віктор Михайлович. і до речі, був правий!
Про наукову школу В.М.Глушкова вже багато чого написано низкою авторів2. Її видатні досягнення стали фундаментом для становлення наукових шкіл його учнів і послідовників, що втілили в життя багато ідей, висловлених В.М.Глушковим про подальший розвиток різних напрямків кібернетики.
Пропонована читачу книга коротко висвітлює результати досліджень в одному з таких напрямків, що одержав назву кібернетичної техніки. У ній описано багаторічну наукову творчість великого колективу співробітників технічних відділів ОЦ АН УРСР та Інституту кібернетики імені В.М.Глушкова НАН України.
Чому не написав таку книгу раніше?
Спочатку, десять років тому, підготував книги про вчених - піонерів обчислювальної техніки й інформаційних технологій, приурочені до ювілейних дат: дев'яностоліттю від дня народження основоположника вітчизняного комп'ютеробудування С.О.Лебедєва, що створив в Інституті електротехніки АН УРСР першу в континентальній Європі Малу електронну лічильну машину "МЭСМ", і сімдесятиріччю від дня народження В.М.Глушкова, основоположника інформаційних технологій в Україні і колишньому СРСР, засновника і першого директора Інституту кібернетики АН УРСР (тепер Інститут кібернетики імені В.М.Глушкова НАН України). Потім написав книги про внесок України в розвиток комп'ютерної техніки в галузевих (раніше закритих) науково-конструкторських організаціях. Розповісти про все це дуже хотілося, інакше багато значимих подій і фактів згине в вічності, і я це зробив, причому, вчасно і, думаю, не без користі. Варто сказати, що історія комп'ютерної науки і техніки, у тому числі кібернетичної техніки, в Україні довгий час була на положенні пасинка - про неї мало що знали і майже нічого не публікували, аж до 90-х років минулого століття через таємність багатьох робіт. Тому довелося починати майже з "чистого листа", з розкриття "білих плям" в історії цього важливого напрямку науки і техніки. Тепер наступив час згадати і про себе, а головне - про великий і дружний колектив талановитих і працьовитих людей, що працювали в технічних відділах ОЦ АН УРСР і у відділенні кібернетичної техніки Інституту кібернетики імені В.М.Глушкова НАН України. Про це в моїх та інших книгах майже нічого не говорилося.
Розповідати про себе та багатьох співробітниках, що працювали довгі роки поруч зі мною, дуже важко. Потрібна максимальна об'єктивність, точне знання того, що зроблено. Як би не хотілося, але суб'єктивного висвітлення досягнень і подій, що були у відділенні, не уникнути. Постараюся звести ці моменти до мінімуму.
"Найдорожче для людини - його спогади. і чим більше вони пов'язані з якимось переломними моментами, що вимагають величезної напруги сил і нервів, а то і трагічними подіями, тим вони дорожчі". Ці слова належать Ф.М.Достоєвському. До такої думки він прийшов наприкінці свого життя.3
Доля немов хотіла і мене переконати в справедливості слів великого письменника. У 1939 році, провчившись два місяці в Ленінградському гірському інституті, мене призвали в армію. Через два роки, коли чекав демобілізації і вже марилося повернення до інституту, почалася Велика Вітчизняна війна, що залишила мені сліди поранень і вічний біль про загиблих. На передовій опинилася молодь - солдати, сержанти, лейтенанти. Саме вони були першими і понесли непоправні втрати. Мій старший брат-танкіст був серед тих, хто залишився лежати в тисячах братських могил на полях боїв... Ордени Вітчизняної війни І і ІІ ступеня, передані батьку та матері разом з похоронкою, кілька фотографій та його листи з фронту зберігаються як дорогі реліквії в моїй родині...
Військові роки залишилися в моїй пам'яті назавжди.
Нове життя почалося зовсім не просто. Після демобілізації з армії в 1945 році я вважав, що не зумію учитися в інституті, і, звичайно, не думав про наукову діяльність.
Але молодість узяла своє. Я зумів закінчити інститут, одержав диплом з відзнакою. і вже понад півстоліття працюю в Національній академії наук України.
Думаю, що слова Ф.М.Достоєвського справедливі для усіх, у тому числі і для тих, про кого говориться в цій книзі. Не випадково, вони з великим бажанням поділилися зі мною своїми спогадами, архівними матеріалами, фотографіями. Виражаю за це глибоку вдячність.
Книга складається з трьох частин. У першій, яка названа "Дорога в півстоліття", - говориться про діяльність автора і про дослідження, виконані у технічних відділах ОЦ АН УРСР і у відділенні кібернетичної техніки Інституту кібернетики імені В.М.Глушкова НАН України. Вона підготовлена на основі моїх спогадів і документів з мого домашнього архіву. У ній часто зустрічаються імена С.О.Лебедєва і В.М.Глушкова, оскільки описувані мною події були тісно пов'язані з їх діяльністю. В другій частині книги, названій "Соратники - ветерани кібернетичної техніки", що доповнює першу, поміщено нариси про першотворців кібернетичної техніки та кібернетичних систем. Більшість з них - молоді сучасники С.О.Лебедєва, В.М.Глушкова й інших піонерів цифрової обчислювальної техніки, активно брали участь у реалізації їхніх ідей. Молоді фахівці й аспіранти згодом стали маститими вченими, що зуміли гідно закріпити і помножити успіхи своїх учителів, самі стали першопрохідниками, творцями перших засобів кібернетичної техніки і перших кібернетичних систем. Нариси підготовлені за їх участю.
На жаль, я не зміг зібрати матеріали про усіх, про кого варто було б написати в книзі. Нариси, які публікуються, звичайно, не без вад. Хотілося б сподіватися, що читачі будуть до мене поблажливі.
Третя частина книги "Очима очевидця" присвячена подіям в НАН України й в Україні в цілому в перше десятиліття її незалежності, про роль Б.Є.Патона в збереженні Академії.