English    Русский

Обкладинка книги "Академік Борис Патон - праця на все життя"

"Академік Борис Патон - праця на все життя".
Борис Малиновський

Київ "Наукова думка", 2002, -339с., ISBN 966-00-0788-4. © Малиновський Б.М., 2002

Вiд автора

Ім'я Бориса Євгеновича Патона в уявленні більшості асоціюється з Національною академією наук України, незмінним президентом якої він є вже 40 років, з Інститутом електрозварювання ім. Є.О. Патона — його батька і засновника інституту, яким Б.Є. Патон керує майже піввіку. З його ім'ям пов'язано багато найважливіших наукових досягнень минулого століття, що відійшли в історію, надій на гідне майбутнє української науки у XXI столітті. Славнозвісність Б.Є.Патона зумовлена не тільки його багаторічною титанічною працею в Академії, а й активною суспільною та державною діяльністю. Однак більшість знають його з чуток, не заглиблюючись у суть і, тим більше, у деталі його плідної наукової творчості, не уявляючи величезного обсягу організаційної роботи, пов'язаної не лише з Академією, а й з розв'язанням багатьох науково-технічних, екологічних, економічних та інших складних проблем України і не тільки її!

Уже понад півстоліття як доля подарувала мені можливість працювати в Національній академії наук України, яку з 1962 р. очолює Б.Є.Патон. У перші десятиліття я міг спостерігати за ним, так би мовити, лише здалеку, в останнє — познайомився ближче. Життя ми пройшли різними шляхами, але є й дещо спільне. Обидва належимо до "покоління, яке воювало". Письменник Віктор Конецький, якому належить цей вислів, зарахував до нього тих, хто на своїх плечах виніс основний тягар війни — фронтовиків і трудівників тилу, які спільними зусиллями забезпечили перемогу у Великій Вітчизняній війні.

Життя Б.Є.Патона з дня народження пов'язане з Академією наук України: він народився в день заснування Академії — 27 листопада 1918 року. Євген Оскарович Патон — його батько — став членом Академії в 1929 році, коли Борисові йшов одинадцятий рік. Так з дитинства він виявився близьким до академічного середовища. Після закінчення в 1941 році Київського політехнічного (тоді індустріального) інституту все своє наступне життя, за винятком кількох перших місяців, він назавжди пов'язав з Академією наук України. Наші шляхи ще до моєї появи в Академії неодноразово перетиналися. З осені 1941 року Борис Євгенович жив у Горькому (нині Нижній Новгород), куди був "розподілений" після закінчення інституту на роботу на завод "Червоне Сормово". У серпні-вересні того трагічного року військова частина, в якій я служив, знаходилась у Гороховецьких таборах під Горьким. Я кілька разів бував у місті, яке вже тоді бомбардувала німецька авіація.

Дві зими поспіль 1942—1943 рр. Б.Є.Патон пропрацював на Уралі у Нижньому Тагілі як співробітник евакуйованого в це місто Інституту електрозварювання АН України. Я ж провів зиму 1941 р. у госпіталі, в одному з приуральських міст, куди був доставлений після поранення під Москвою.

Мій старший брат, танкіст, у 1942—1943 рр. кілька разів їздив за новими танками — славнозвісними Т-34 — спочатку у Горький на завод "Червоне Сормово", потім на уральські заводи, можливо, бував і у Нижньому Тагілі, де працював Борис Євгенович під керівництвом свого батька Євгена Оскаровича Патона, директора Інституту електрозварювання АН України. Старшому Патону було вже за сімдесят, проте він зумів силами свого невеликого колективу разом з працівниками танкового заводу, евакуйованого у Нижній Тагіл з Харкова, забезпечити танкову промисловість новою ефективною зварювальною технікою, що давала змогу міцно зварювати броньову сталь корпусу та башти танка і наладнати конвеєрне виробництво.

У 1943 році Б.Є.Патон за самовіддану працю був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора — першою в його житті високою нагородою. Євгену Оскаровичу Патону було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці (раніше він був нагороджений орденом Червоної Зірки та орденом Леніна). Отримали нагороди й інші співробітники інституту та заводу.

У тому ж 1943 році мене нагородили орденом Червоної Зірки. Згадую про це лише для того, щоб додати ще одну висхідну віху на нашому шляху у воєнні роки. Фронтові заслуги та трудові подвиги йшли тоді пліч-о-пліч.

Борис Євгенович став ученим у галузі зварювальних технологій, матеріалознавства та зварних конструкцій, хоча закінчив інститут за фахом "електроустаткування промислових підприємств". Таку саму спеціальність мав і я, але до інституту вступив тільки після демобілізації з армії в 1945 р., коли Б.Є.Патон був уже кандидатом наук. Спеціальність також довелося змінити — почав займатися комп'ютерною наукою і технікою.

Опонентом моєї кандидатської дисертації був академік С.О.Лебедєв. Він також був опонентом докторської дисертації Б.Є.Патона. І тут немає нічого дивного, оскільки С.О.Лебедєв, перш ніж зайнятися обчислювальною технікою, опанував питання стійкості електронних автоматичних пристроїв, якому була присвячена дисертація Б.Є.Патона.

І нарешті останній, суто символічний штрих — я народився у місті (нині селище) Лух Іванівської області, де починав свою діяльність відомий піонер дугового зварювання М.М.Бенардос. Продовжуючи започатковану Бенардосом справу, батько і син Патони зробили у цій галузі так багато, як ніхто у світі.

До рішення написати книгу про Б.Є.Патона я прийшов не відразу, воно визрівало в міру того, як накопичувався мій досвід у написанні книг про життя і творчість піонерів комп'ютерної науки та техніки. Передмови до цих книг на моє прохання писав Б.Є.Патон. Кожна з них була дво-, тристорінковим шедевром, чітко віддзеркалювала зміст книги. Мені й раніш таланило багаторазово бачити і чути президента на Загальних зборах Академії, урочистих заходах у місті, коли він відвідував Інститут кібернетики, де я працюю понад 40 років. Я чув відгуки про нього як про вченого, директора Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона, президента НАН України, але в останні роки я ближче познайомився з Борисом Євгеновичем як людиною. Нові дивовижні особливості його особистості втягували мене у задуману роботу, немов могутній вир.

Унікальність Б.Є.Патона полягає в його умінні забезпечити найвищу результативність своєї творчої праці, що виходить далеко за межі звичайних уявлень. Саме це дало йому змогу досягти видатних наукових результатів, бездоганно впоратись з численними одночасно виконуваними дуже відповідальними обов'язками, завоювати незаперечний авторитет у своєму інституті, в Академії, у міжнародній науковій спільноті.

Як формувався у Б.Є.Патона винятково продуктивний стиль його творчої діяльності, що підтримувало і підтримує цю людину в її багатолітній подвижницькій праці, мета якої — не прагнення прославитись і досягти власного благополуччя, а забезпечення розвитку науки, науково-технічного та соціального прогресу в інтересах усього суспільства? На це питання бажано дістати відповідь.

Сам Борис Євгенович, мабуть, найближчим часом не має наміру що-небудь сказати з цього приводу. У нього немає ані часу, ані бажання писати мемуари — не з його характером розповідати про себе, жити минулим, хоча і дуже значущим. Залишається сподіватися, що все ж таки мемуари з'являться. А поки спробуємо хоча б частково розкрити феномен, ім'я якого Борис Євгенович Патон, через найважливіші події в його житті, відгуки близьких йому людей, зрештою, через найголовніше, що він зробив у науці, суспільній та державній діяльності.

Варто відразу зауважити, що це нелегке завдання. Б.Є.Патон — один з тих небагатьох людей, які не прагнуть "випнути" і, тим більше, перевищити свої заслуги. Навпаки, він найменше говорив і говорить про себе, свої досягнення у науці та в інших галузях багатогранної діяльності. Складається враження, що упродовж усього свого життя, через власний характер, він намагався не підкреслювати, а навпаки, зменшувати значущість свого "я". І в цьому одна з рис його справжньої величі. І звідси ж основні труднощі для автора. За весь час підготовки книги, а для цього знадобилось понад півтора року, він був дуже скупий на слова та зустрічі. У мене не раз опускалися руки, — я розумів, що без спілкування з ним книга про головні події в історії Академії та роль Б.Є.Патона в її розвитку не досягне своєї мети. Згодом я зрозумів, що причиною такої поведінки було не небажання зустрічатися зі мною, а прагнення позбавити мене усякого "тиску" з його боку, дати змогу з'ясувати усе самому з розповідей учених Академії, насамперед ветеранів Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона та провідних співробітників Президії Академії, з оцінок керівників спільних проектів, що здійснювалися з різними міністерствами, з відгуків видатних учених та інших відомих широкій громадськості особистостей, які добре його знали, з безлічі архівних матеріалів та книг.

І лише після того, як я опанував цей величезний матеріал і склав свою власну думку про історію Академії та обох Патонів, почалися наші зустрічі, на яких я отримував відповіді на всі свої запитання, що й дало змогу завершити мою нелегку працю.

Б.Є.Патон став восьмим президентом Академії. До нього Академією керували сім учених зі світовим ім'ям: В.І.Вернадський, М.П.Василенко, О.І.Левицький, В.І.Липський, Д.К.Заболотний, О.О.Богомолець, О.В.Палладін. Вони багато зробили для розвитку науки в Україні. Однак умови, за яких вони працювали, істотно стримували розвиток Академії.

Наприкінці 1950-х і особливо на початку 1960-х років, коли президентом Академії наук України став Б.Є.Патон, ситуація в Україні й у Радянському Союзі загалом докорінно змінюється. Розвиток промисловості потребував прискорення науково-технічного прогресу, орієнтації академічної науки насамперед на природничі та технічні науки, на їх зв'язок з практикою. Новий президент Академії відразу відгукнувся на потреби часу. Структура Академії, що дісталася Б.Є. Патону "у спадок", вже через рік з його ініціативи була реорганізована відповідно до запитів науково-технічного прогресу. Було організовано інститути, де почали розвиватися в органічній єдності фундаментальні та прикладні дослідження з нових актуальних наукових напрямів. У головних промислових регіонах України було створено академічні наукові центри, спрямованість досліджень яких визначалася потребами народного господарства регіонів. Лише за 1960—1970-ті роки кількість наукових інститутів в Академії зросла більш ніж удвічі. Розроблені ними нові технології, технічні засоби, методи керування широко впроваджувалися у галузі народного господарства, що швидко розвивалися в Україні: космічну промисловість, мікроелектроніку, радіотехніку, літакобудування, комп'ютеробудування, хімічні й біохімічні виробництва та ін.

Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона став взірцем для наслідування, як треба зміцнювати зв'язки з промисловістю. Ще в 1958 р. постановою ЦК КПРС і РМ СРСР він був визначений головним інститутом зі зварювання в СРСР. На нього було покладено функції координації, контролю та допомоги численним організаціям. Наприкінці 1960-х років на його базі було створено перший в Академії науково-технічний комплекс, забезпечений конструкторсько-виробничою базою. Згодом у його складі з'явилися інженерні центри для вирішування важливих науково-технічних проблем разом із зацікавленими міністерствами. Вінцем у розвитку інституту стало створення в 1985 р. міжгалузевого науково-технічного комплексу, який мав поламати міжвідомчі бар'єри і забезпечити координацію роботи організацій різних міністерств Радянського Союзу у галузі високих зварювальних технологій. Ініціативу Б.Є. Патона підтримала решта інститутів.

За результатами фундаментальних досліджень у 1960—1970-х та на початку 1980-х років ученим Академії було присуджено 150 Державних премій СРСР за видатні (на рівні світових чи таких, що перевищували вітчизняні) досягнення у галузі науки та техніки і впровадження їх у практику, а також майже 200 премій імені видатних учених— В.І.Вернадського, О.О.Богомольця, Є.О.Патона, М.М.Боголюбова, С.О.Лебедєва, І.І.Мечникова, В.М.Глушкова, О.В.Палладіна, Л.П.Симиренка, М.Д.Стражеска, І.М.Францевича, М.К.Янгеля та ін., започаткованих Президією НАН України.

Сам Б.Є.Патон, який виконав в очолюваному ним інституті за чверть століття неосяжний обсяг робіт, пов'язаних зі створенням високих земних, підводних та космічних зварювальних технологій, регулярно викреслював своє прізвище зі списків осіб, поданих до нагородження. Його цілком задовольняли Ленінська і Державна (Сталінська) премії, які він отримав у 1950-х роках, коли ще не був президентом Академії.

І в цьому — ще одне свідчення його скромності та порядності.

Успіхи Академії були забезпечені тим, що Б.Є.Патон не тільки активно підтримував уже сформовані наукові школи, а й дуже багато сил і уваги приділяв становленню та розвитку нових наукових шкіл з нових напрямів математики, кібернетики та інформатики, матеріалознавчих наук, автоматики та електроніки, мікро- та оптоелектроніки, радіоастрономії, суспільних та інших наук. У 1988 р. в Академії активно діяло понад 70 інститутів і 90 дослідно-виробничих організацій, в яких плідно працювали близько 88 тис. осіб, у тому числі 17 тис. наукових співробітників, дві третини з яких були докторами та кандидатами наук. Дотепер багато інститутів перетворилося на науково-технічні комплекси з власними конструкторськими бюро, експериментальними заводами, інженерними центрами, що працювали за цільовими програмами, складеними сумісно з промисловими міністерствами Радянського Союзу. До патонівського додалися ще два міжгалузеві науково-технічні комплекси, створені за рішенням уряду СРСР.

1960—1970-ті та початок 1980-х років можна назвати зоряними роками НАН України, періодом її найвищого розквіту і видатних досягнень. Це засвідчують дані про численні урядові нагороди, отримані українськими вченими, високі оцінки діяльності Академії та її президента державними діячами СРСР та керівництвом АН СРСР, величезна кількість винаходів і патентів, виданих книг і опублікованих статей, у тому числі за кордоном, обмін делегаціями учених закордонних країн і НАН України, що постійно зростав. Академія стає широковідомою не тільки в Радянському Союзі, а й у Західній Європі та США.

Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона в ці роки став всесвітньою "меккою" зварювальників і взірцем для інших організацій Академії. Головною рушійною силою у досягненні високих показників роботи Інституту стали незвичайні, а точніше, унікальні, успадковані від батька і розвинені Б.Є.Патоном принципи постійного, практично щоденного, творчого діалогу з провідними науковими співробітниками інституту. Вони, ймовірно, є найефективнішим методом керівництва науковим колективом, про що свідчить багаторічна винятково плідна діяльність Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона.

Щоденно у кабінеті директора відбувається від кількох до десятка і більше нарад, кожна з яких закінчується протоколом, де визначено подальший хід роботи, заходи для її забезпечення та виконавців. Тематика нарад диктується планами роботи Інституту, записками Б.Є.Патона виконавцям робіт (за рік їх накопичується до тисячі й більше!), ініціативними пропозиціями співробітників інституту, даними контролю за виконанням рішень, записаних у затверджених раніше протоколах. За день у кабінеті директора, змінюючи один одного, можуть побувати до півсотні співробітників. І так уже майже півстоліття, анітрохи не знижуючи своєї активності, Б.Є.Патон керує науковими дослідженнями.

Варто додати, що дотримання "патонівських" принципів під силу, мабуть, тільки самому Б.Є.Патону, тому що це потребує повсякденної напруженої творчої роботи керівника інституту, охоплення усього спектра досліджень, узгодження їх між собою, постійного контакту і допомоги багатьом колективам виконавців, своєчасного контролю прийнятих рішень. Лише величезна самовіддача, безмежна працездатність, унікальна організованість, і, головне, захопленість справою всього життя — наукою, які властиві Б.Є.Патону, давали і дають йому змогу працювати у безпрецедентному режимі. У пам'яті цієї людини зберігається широчезний спектр знань, пов'язаних з розвитком досліджень у головних науково-дослідних відділах Інституту, в наукових організаціях Академії, в країні, світі. Зауважимо, що свого (як правило, улюбленого) наукового відділу у Б.Є. Патона немає! Для нього усі відділи, які входять до складу Інституту, однакові, і для кожного з них він у повному обсязі виконує роль ідеологічного керівника! Так робив його батько, а син продовжив і розвинув цей унікальний ефективний метод керівництва.

З дозволу Б.Є.Патона мені пощастило побувати на декількох нарадах, які проводились, і мушу сказати, що я перейнявся "білою заздрістю" до співробітників Інституту, котрі мають такого керівника, і зрозумів, чому такі масштабні роботи в Інституті і чому вони так швидко виконуються — Б.Є.Патон перетворив Інститут на єдиний колективний розум, який щоденно (!) скеровує на вирішення поставлених перед колективом проблем!

Велике значення мала і має видатна інтуїція Бориса Євгеновича — здатність передбачати розвиток перспективних тенденцій наукових досліджень, результати яких на певному етапі технічного прогресу відіграють вирішальну роль. Роботи, виконувані за його ініціативою та з його участю, завжди мають комплексний характер і завершуються масштабною практичною реалізацією, що спирається на урядові постанови, які охоплюють цілі галузі народного господарства. Фундаментальні дослідження Б.Є. Патона та його учнів заклали підґрунтя для створення у Радянському Союзі базових зварювальних технологій, електрошлакового зварювання, стикового зварювання оплавленням (у т.ч. розробку спеціальних матеріалів, устаткування та систем автоматичного керування), привели до створення нової галузі металургії — спеціальної електрометалургії (рафінувальне переплавляння і плавка надчистих матеріалів та сплавів), до технології одержання унікальних конструкційних матеріалів методом випарювання і конденсації у вакуумі, а також матеріалів і заготовок зі спеціальними покриттями. Борис Євгенович зробив великий внесок у створення нових типів високоефективних зварних конструкцій, що відповідають сучасним (підвищеним) вимогам експлуатаційної надійності, довговічності та технологічності виготовлення. Школою Б.Є. Патона розроблені й впроваджені у народне господарство СРСР індустріальні способи спорудження за допомогою зварювання магістральних трубопроводів, великогабаритних резервуарів для зберігання нафти, кожухів доменних печей, висотних баштових конструкцій та ін. Нині учений активно працює над вирішенням найважливіших проблем створення і виробництва нових перспективних конструкційних і функціональних матеріалів XXI століття. Ще в 1970-ті роки, з огляду на швидкий розвиток інформаційних технологій, він розгорнув роботу зі створення віртуальної лабораторії зварювальних процесів, яка б відповідала завданням XXI століття. Будучи керівником наукових досліджень у галузі космічних технологій, Б.Є.Патон здобув всесвітнє визнання як лідер цього напряму.

У нього багато наукових праць — статей і книг (понад 700), значна частина яких написана у співавторстві. І в цьому немає нічого дивного, враховуючи постійне творче спілкування Б.Є.Патона зі співробітниками Інституту.

У високі технології, створені й розроблені під керівництвом Б.Є.Патона, значний внесок було зроблено не тільки школою патонівців, а також багатьма дослідниками та виробничниками України й інших країн СНД. У 1970-х роках Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона координував понад 600 наукових установ, промислових і будівельних організацій. Досягнення Інституту заслужено відзначені 8 Ленінськими, 20 Державними преміями СРСР, 16 Державними преміями УРСР, 18 преміями Ради Міністрів СРСР. Лише за період з 1980 по 1985 р. Інститут одержав 1170 авторських свідоцтв на винаходи, 256 патентів, продав 23 ліцензії на нові зварювальні технології. На 89 вітчизняних і закордонних виставках роботи Інституту були відзначені 106 медалями і 36 дипломами. У 1983 р. Б.Є.Патону, першому в Радянському Союзі, було присвоєно звання "Почесний винахідник СРСР" та вручено диплом №1, який був підписаний Ю.В.Андроповим — Генеральним секретарем ЦК КПРС та Головою Президії Верховної Ради СРСР.

Головний капітал Інституту — патонівська наукова школа — складалась у цей час з 6 академіків, 4 членів-кореспондентів НАН України, 84 докторів і 352 кандидатів наук. Прикладом Інституту президент неначе закликав інші наукові організації Академії: робіть, як я! І це було сильніше всіляких слів, постанов, доган.

Після повноцінного робочого дня в Інституті та невеликої перерви, пов'язаної з поїздкою до Президії НАН України, розпочинається не менш інтенсивний робочий день президента Академії, що закінчується пізно ввечері. Проводяться засідання Президії і бюро Президії з актуальних питань розвитку наукових досліджень, сприяння і співробітництва академічної науки з міністерствами, вирішується низка поточних адміністративних питань тощо. Достатньо побувати на одному з них, щоб переконатися в тому, що Академія президентові відома до найменших деталей, ЇЇ інститути є предметом постійної уваги і прагнення залучити їх до вирішення завдань нашого сьогодення.

"Засідальницька частина" займає в роботі президента не так вже й багато часу. Основний час витрачається на приймання численних відвідувачів —учених Академії, делегацій, на перегляд документів, що надходять на ім'я президента, на поїздки в урядові кабінети. До цього слід додати регулярні відвідування інститутів, підприємств, участь у наукових конференціях та інших громадських заходах, що проводяться у Києві та інших містах України, за кордоном.

Повертаючись з відпустки (зазвичай він проводить її в Криму, в одному з приморських санаторіїв), президент привозить із собою і роздає співробітникам Президії кілька сотень записок (які жартома називають "морськими хвилями"), де зафіксовано його думки під час відпочинку щодо поліпшення роботи Академії.

Коли сталася трагедія у Чорнобилі, Б.Є.Патон увесь травень і все літо 1986 року працював без вихідних днів. Він узяв на себе загальне керівництво роботами з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і вирішення найскладніших питань для забезпечення цих робіт. Діяльність Академії з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС маловідома, хоча внесок її інститутів, а також особисто Б.Є.Патона та його найближчих помічників у роботу спеціально створеної при Президії НАН України комісії важко переоцінити. Тисячі співробітників Академії, в тому числі багато провідних учених, працювали перші після-аварійні місяці, як на фронті, віддаючи усі свої знання і сили порятунку людей та природи.

Самовіддана праця, яку Б.Є.Патон щоденно і цілеспрямовано вкладає у розвиток Академії, доповнюється активною громадською та державною діяльністю. До розпаду Радянського Союзу Б.Є.Патон був членом ЦК КПРС і ЦК Компартії України, депутатом Верховної Ради СРСР, членом постійної Комісії з іноземних справ і заступником Голови Ради Союзу Верховної Ради СРСР, депутатом Верховної Ради УРСР, членом Президії Верховної Ради УРСР, членом Президії АН СРСР. Він очолював Координаційний центр країн—учасниць РЕВ із всебічного співробітництва у сфері зварювання, був членом Державного комітету СРСР по науці і техніці, входив до складу президії Комітету з Ленінських та Державних премій СРСР у галузі науки і техніки при Раді Міністрів СРСР. З 1962 р. він очолює Національний Комітет з Державних премій УРСР у галузі науки і техніки.

Б.Є.Патону як двічі Герою Соціалістичної Праці на його батьківщині — у Києві по вулиці Богдана Хмельницького — встановлено бронзове погруддя, виконане народним художником УРСР О.П.Скобликовим. На початку 1990-х років Б.Є.Патон звернувся до уряду з проханням зняти погруддя, але йому було відмовлено. Б.Є.Патон ніколи не жадав слави, включаючи втілену в бронзу. Метою його життя була і є праця — праця на все життя. А слава... його слава, доповнена славою його видатного батька — це передусім дорогоцінне надбання України, СНД та багатьох інших держав. І я сподіваюся, що коли-небудь у Києві буде встановлено пам'ятник і Є.О.Патону. Саме на таких людях тримається земля!

Діяльність Б.Є.Патона вийшла далеко за межі Академії й України і пов'язана з цілою низкою найважливіших подій XX століття, що засвідчують наведені у книзі висловлювання видатних державних діячів, учених, діячів культури.

Він і нині приділяє багато часу і зусиль збереженню та зміцненню творчих зв'язків і ділових контактів між ученими і виробничниками в країнах СНД, розвиває такі нові форми науково-технічного співробітництва, як широкий обмін інформацією, розробка міжнародних програм, організація технопарків, що містять наукові лабораторії і підприємства. Борис Євгенович Патон є президентом Міжнародної асоціації академій наук, почесним президентом Міжнародної інженерної академії, членом Європейської академії, Міжнародної академії технологічних наук, почесним членом Міжнародної академії наук освіти, індустрії і мистецтва, Міжнародної астронавтичної академії, Римського клубу, іноземним членом академій і наукових товариств багатьох країн. Б.Є.Патон — член Міжнародного комітету з науково-технічного розвитку країн СНД, очолює Міждержавну наукову раду із зварювання та споріднених технологій, член правління Міжнародної паливно-енергетичної асоціації і член опікунської ради Міжнародного фонду ядерної безпеки.

Він гідно й авторитетно представляв Україну у вищих державних і політичних органах колишнього Радянського Союзу, на найбільших міжнародних форумах, що визначали розвиток світу, і нині не знижує своєї активності.

Згідно з його думками про основні цінності і сенс життя, про роль та відповідальність керівника, можна стверджувати, що культ творчої праці за умови найвищої відповідальності щодо її наслідків та культ часу (не гаяти даремно жодної миті!) — основне життєве кредо Б.Є.Патона. Саме це дає йому змогу жити немовби трьома повноцінними життями одночасно: директора найбільшого в Академії інституту, президента НАН України, громадського та державного діяча. Щоб вести таке напружене життя, потрібно бути фізично розвиненим і винятково витривалим. Наділений від природи міцним здоров'ям, Б.Є.Патон дбайливо підтримує його, виділяючи у своєму щільному робочому розкладі кілька годин на тиждень для гри у теніс, катання на водних лижах, а останнім часом — плавання. Багато чого додають буквально "залізна" нервова система, психічна стійкість, дивовижна витримка. Недарма кажуть, що у здоровому тілі — здоровий дух. Відмінне здоров'я дало Б.Є.Патону змогу подолати понадлюдське інтелектуальне навантаження, зберегти дивовижне творче довголіття. Це ще один бік унікальності цієї людини.

Важливу роль у формуванні особистості Б.Є.Патона зіграли батьки, насамперед Євген Оскарович Патон. Змужніння і становлення характеру Бориса Євгеновича збіглося з останнім десятиліттям життя батька, який зумів завершити своє непросте великотрудне життя трудовим подвигом у роки Великої Вітчизняної війни. Маючи у своєму розпорядженні евакуйований за його ініціативи у Нижній Тагіл (що воістину став Танкоградом) Інститут електрозварювання Академії наук України, який скоротився до кількох десятків наукових співробітників, він зумів забезпечити танкобудівників механізованим швидкісним зварюванням під флюсом швів на броні корпусів танків. Це дало змогу перевести їх виготовлення на конвеєр та значно підвищило їх боєздатність. І все це відбувалося на очах і за реальною участю Бориса Патона. Вже тоді приклад батька переконав його в тому, що головне щастя у житті —творча улюблена праця.

Є.О.Патон одним з перших зрозумів і застосував новий підхід до проведення та реалізації наукових досліджень, що було зумовлено складністю наукових проблем і технічних проектів другої половини XX століття. Він полягав у переході від "кабінетної" творчості до комплексних досліджень за участю великої кількості фахівців різних напрямів, що забезпечують масштабні практичні результати, підвищують ефективність цілих галузей народного господарства.

Життєвий шлях Б.Є.Патона не був вистелений тільки трояндами. Та й на них є колючки. Успіх завжди викликав і викликає у деяких людей заздрість, і не лише білу, а й дуже чорну, спричинену, з одного боку, безсиллям що-небудь зробити на користь не тільки суспільству, а й собі, а з іншого — обмеженим баченням дійсності, небажанням збагнути суть справи, розібратися, зрозуміти істинні мотиви діяльності людини.

Б.Є.Патон жодного разу не відповів (і не мстив!) на брудні публікації, що — нехай рідко, але з'являлися; не зважав на плітки, не підладжувався і не лестив сильним світу цього. Людей, які втратили його повагу, він намагався просто не помічати та й тільки. Як тут не згадати слова Є.Євтушенка:

"О Родина, —

Чтоб не обледениться,

Будь наконец-то к гениям тепла."

Величезним іспитом для Б.Є.Патона стали 1990-ті роки. Лише залізна витримка і розуміння, чим загрожує Україні розвал академічної науки, дали йому змогу в умовах недостатнього розуміння ролі науки новими керівниками України, стрімкого зубожіння Академії, виїзду багатьох молодих талантів на Захід, третирування його й Академії з боку особливо заповзятих "демократів" знайти шляхи збереження головного наукового потенціалу, надихнути своєю невгамовною діяльністю учених Академії. Він зберіг свою гідність та честь, не віддав Академію псевдореформаторам, довів її значущість для розвитку України в умовах незалежності. Це був справжній громадянський подвиг. Чого це йому коштувало — може сказати тільки він.

80-річчя НАН України збіглося з 80-річчям її президента. Дні ювілейних урочистостей стали важливою подією у долі Академії — вона отримала "друге дихання" — впевненість у майбутньому. Як учений, як керівник провідного у світі "зварювального" інституту, як президент Національної академії наук України, що відіграв вирішальну роль у ЇЇ збереженні, як громадський та державний діяч, він був заслужено відзначений найвищими нагородами, безліччю вітальних листів і телеграм, що надійшли з України, країн СНД та багатьох країн світу. Указом Президента України Л.Д.Кучми йому — першому в Україні — було присвоєно високе звання Героя України.

Ювілей НАН України підвів підсумки її 80-літнього розвитку, підтвердив її життєздатність, незважаючи на важкі економічні умови. Одноголосне (таємним голосуванням, вдев'яте!) обрання Б.Є.Патона президентом НАН показало, що вчені Академії, як і раніше, вважають його лідером української науки, здатним відстояти її майбутнє.

Винятково привабливі людські якості Б.Є.Патона — інтелігентність у повному розумінні цього слова, видатний розум, чудова пам'ять, неперевершена працьовитість, найвищі організованість і відповідальність, щире бажання допомогти всім, кого спіткало лихо, здатність підтримати талант, що визріває, навіть якщо це потенційний суперник, повна безкорисливість, відсутність зарозумілості та прагнення прославитись.

Особливу увагу Б.Є.Патон приділяє підготовці молодих учених, яка починається зі старших класів середніх шкіл. У створеній за його ініціативою у Києві Малій академії наук, почесним президентом якої він є, ведеться активне навчання школярів, які виявили здібності до майбутньої наукової роботи. Сюди ж залучені і навчальні кафедри багатьох інститутів Академії.

Спілкуючись упродовж багатьох років із С.О.Лебедєвим — геніальним ученим і чудовою людиною, яка створила першу на континентальній частині Європи ЕОМ, працюючи 25 років поспіль із засновником інформаційних технологій в Україні В.М.Глушковим, людиною надзвичайно талановитою, знаючи багатьох видатних учених в Академії та за її межами, я мимовільно порівнював їх з Б.Є.Патоном, і це дало мені змогу краще побачити його неповторні найвищі якості як людини, ученого, державного діяча.

"Ніхто не знає, що і як робитиме наука у майбутньому, що і як виражатиме мистецтво, але цілком реально припустити, що творчість корифеїв цих найважливіших видів людської діяльності органічно поєднуватиме Совість, Розум і Відповідальність. Це той найвищий рубіж творчого та морального розвитку, якого можуть досягти генії теперішнього і майбутнього" (М.В.Гончаренко. Гений в искусстве и науке. — М., 1991. — С.379).

Усі ці якості з надлишком властиві Б.Є.Патону.

Приклад Б.Є.Патона особливо важливий нині у реаліях сьогодення, бо тільки творча та самовіддана праця на всіх рівнях і висока відповідальність в усіх сферах діяльності людей зможе підняти економіку, науку, культуру та добробут народу України.

Книга складається з п'яти розділів. У першому розділі, "Президентами не народжуються", висвітлюється початковий період життя Б.Є.Патона та діяльність його батька Євгена Оскаровича Патона, засновника Інституту електрозварювання Національної академії наук України. Розповідається про значні досягнення Інституту та подвижництво Є.О.Патона під час Великої Вітчизняної війни, про перше десятиріччя праці Б.Є.Патона на посаді директора Інституту електрозварювання, названого ім'ям його батька.

У другому розділі, "Академія наук України. Перші десятиріччя", викладена історія Академії від часу її створення у 1918 р. до 1962 р., коли президентом Академії було обрано Б.Є.Патона.

Інші три розділи присвячені сорокарічній діяльності Б.Є.Патона: від часу обрання його президентом Академії до сьогодення.

Третій розділ, "Новий президент. Роки прискореного розвитку Академії", висвітлює період діяльності Академії та її президента до розпаду Радянського Союзу.

Четвертий розділ, "Академія наук України у роки Чорнобильської трагедії", присвячений героїчній праці учених Академії та її президента з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 р.

В останньому розділі, "На рубежі століть", розповідається про діяльність Академії у 1990-ті роки та роль Б.Є.Патона у збереженні головного наукового потенціалу Академії, її реформуванні та розвитку відповідно до завдань, які постали перед Академією у зв'язку із здобуттям Україною незалежності, до завдань науки у XXI столітті, а також про те, що давало і дає змогу Б.Є.Патону неухильно додержуватися свого кредо: "праця на все життя".

При підготовці книги мені надали суттєву допомогу співробітники Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона: академіки Б.І.Медовар, І.К.Походня, Б.О.Мовчан, Л.М.Лобанов, С.І.Кучук-Яценко, В.К.Лебедєв, чл.-кор. В.І.Труфяков, В.Й.Лакомський, а також Л.Г.Духіна, В.І.Снежко, А.Н.Корнієнко, Л.В.Катюха. Особливо хочу відзначити роль канд. техн. наук В.М.Бернадського. Чудово знаючи історію Інституту, його співробітників, багато років працюючи у тісній співпраці з Б.Є.Патоном, він постійно допомагав мені порадами, підказував літературні джерела, "підкидав" ідеї, як краще досягти головної мети книги — показати Б.Є. Патона "на повний зріст". Завідувачка музею ім. Є.О.Патона О.Б.Селівестрова ретельно підібрала з архіву Б.Є.Патона потрібні для книги фотографії. Я щиро вдячний членам Президії НАН України академікам А.П.Шпаку, В.І.Трефілову, В.Г.Бар'яхтару, П.П.Толочку, П.Г.Костюку, І.Ф.Курасу, І.І.Лукінову, чл.-кор. В.Ф.Мачуліну і багатьом ученим України та Росії, зокрема М.М.Амосову, О.Ю.Ішлінському, О.О.Созінову, Ю.С.Осипову, Ю.П.Семенову, К.В.Фролову, М.К.Байбакову, С.О.Афанасьєву, космонавту В.О.Джанібекову та інш. за дорогоцінну інформацію.

Не можу не подякувати і своїм найближчим помічникам, які виконали величезну роботу щодо оформлення книги, — В.Б.Бігдан і Т.І.Малашок, а також співробітникам Президії НАН України.


Київ "Наукова думка", 2002, -339с., ISBN 966-00-0788-4
© Б.М.Малиновський, 2002