English    Русский


Ілюстрації. Література. Додаткові матеріали Перелік друкованих робіт академіка АН СРСР В.М.Глушкова.Російською мовою Комп'ютери. Перефірійні прилади. Мережі. Використання комп'ютерів в системах Віктор Михайлович Глушков. Життя та творчість. Змiст В.М.Глушков - основоположник інформаційних технологій в Україні та колишньому СРСР

АКАДЕМІК ГЛУШКОВ І СПРАВА ЙОГО ЖИТТЯ

Іван Сергієнко
"Дзеркало тижня" №31, 16 серпня 2003 р.

24 серпня виповнилося б 80 років від дня народження видатного українського вченого та організатора науки, засновника та першого директора Інституту кібернетики НАНУ академіка Віктора Михайловича Глушкова. Його діяльність як вченого зробила величезний вплив на розвиток кібернетики та її використання у різних галузях науки та суспільного життя. Його організаційна діяльність сприяла підготовці кадрів з кібернетики та обчислювальної техніки, розвитку промисловості електронного машинобудування, створення інфраструктури для здійснення програми інформатизації.

Своїми фундаментальними працями у галузі алгебри, математичної логіки, теорії автоматів та алгоритмів, теорії математичних машин та її практичного застосування Віктор Михайлович за життя отримав визнання світової наукової громадськості. Його ідеї дивували, захоплювали та надихали на творчу працю багато наукових та конструкторських колективів.

Віктор Михайлович був ініціатором та організатором реалізації великих державних проєктів, створення програмно-технічних комплексів для інформатизації та автоматизації господарської та оборонної діяльності країни. Особливо варто відзначити проєкт Загальнодержавної системи збирання та обробки інформації (ЗДАС) для управління економікою країни.

В.Глушков - засновник наукової школи в галузі кібернетики, лауреат Ленінської та Державних премій УРСР та СРСР, був академіком АН УРСР та АН СРСР, почесним членом низки іноземних академій. Він опублікував понад 500 робіт, у тому числі 30 монографій. Велику роботу проводив упродовж багатьох років як депутат Верховної Ради СРСР та як віце-президент Академії наук України.

Часом ми нарікаємо: мовляв, Москва відтягувала до себе наші найкращі сили, приваблювала талановитих людей. Але ж було кого залучати, були й люди, які здійснювали свої ідеї тут, удома. Крім того, ми жили тоді в одній із Москвою державою, і працювати там не обов'язково означало не працювати для України.

Тим часом Київ ніколи не переставав бути великим науковим та культурним центром, відкритим для нових людей та ідей. Не забуватимемо про традиційно високий рівень науково-технічних та математичних досягнень в Україні. Зокрема це стосується і прикладної математики. Михайло Остроградський, Георгій Вороний, Микола Крилов, Дмитро Граве, Микола Кравчук, Микола Боголюбов – імена, добре відомі та глибоко шановані у всьому науковому світі. Деякі праці цих вчених безпосередньо стосуються теорії та практики побудови обчислювальних машин та їхнього математичного забезпечення. Не випадково, мабуть, саме у Києві було створено першу в СРСР (і в континентальній Європі) електронно-обчислювальну машину.

Не зайве згадати цю історію. Після появи першої ЕОМ у СТТТА московські математики, електротехніки та механіки розійшлися у поглядах. Більшість вважало, що у цифрових ЕОМ немає майбутнього. Пропонували при цьому збільшити виробництво обчислювальної техніки на аналогових та механічних принципах. Саме з цією метою в Академії наук СРСР було створено Інститут точної механіки та обчислювальної техніки. "Зовсім по-іншому складалося у Києві", - пише у своїх спогадах про ті часи академік Михайло Лаврентьєв, який був тоді директором Інституту математики АН УРСР та віце-президентом АН УРСР. Михайло Олексійович "розповів О.Богомольцю про становище з новими ЕОМ, про необхідність підтримати Лебедєва та отримав усі повноваження для розгортання нової справи, а також гроші та обладнання, приміщення". Академік Лебедєв очолив колектив вчених та конструкторів Інституту електротехніки АН УРСР, та розпочалася робота.

Влада (тоді секретарем ЦК КП(б)У був М.Хрущов) підтримувала вчених. Був період, коли до нас до Києва, а не від нас їхали вчені, і не на хліб заробляти, а уявіть собі! - у найкращі умови для творчої роботи.

Все задумане збулося - була машина, і був тріумф. Наукова Москва змушена була визнати перевагу нових принципів обчислювальної техніки. Інститут точної механіки змінював курс, і вести його цим новим курсом доручалося академіку Лаврентьеву. А він поставив умову – піду, якщо головним конструктором буде Лебедєв. Так обоє наші академіки перебралися до Москви. Йшлося про створення великої ЕОМ, і на це було кинуто всі сили. А тим часом (до 1953 р.) на нашій єдиній у СРСР малій електронній лічильній машині вирішувалися найважливіші задачі, пов'язані з термоядерними процесами, космічною та ракетною технікою. Закладалися основи програмування. На цій машині вирішували задачі Б.Гнєденко, А.Дородніцин, А.Ішлінський, М.Келдиш, М.Лаврентьєв, О.Ляпунов, М.Шура-Бура.

Віктор Михайлович Глушков приїхав до Києва у серпні 1956 року вже відомим вченим-алгебраїстом, але тут кардинально змінив сферу своєї діяльності, пов'язавши наукові інтереси з обчислювальною технікою, прикладною математикою та кібернетикою. Його запросив академік Б.Гнєденко, тоді академік-секретар відділення математики та директор Інституту математики – спеціально для керівництва лабораторією, яка займалася розробкою обчислювальних машин. Глушков на той момент щойно захистив докторську дисертацію з алгебри в МДУ, а працював тоді в Уральському лісотехнічному інституті.

Йому було тридцять два роки. З того часу до останніх днів свого життя він працював в Україні. В 1957 році В.Глушков став директором Обчислювального центру АН УРСР, а в 1962 р. - директором Інституту кібернетики АН України, створеного на базі цього центру.

День народження Віктора Глушкова збігається із Днем незалежності України. Випадковість. Але дуже доречно. Адже хіба він своїм життям і працею не розвивав науку в Україні, зміцнюючи і утверджуючи її силу і міць?

Ще в 1957 р. В.Глушков сформував програму робіт з широкого кола питань, пов'язаних із розробкою та використанням обчислювальної техніки.

На той час у Москві вже діяв Обчислювальний центр Академії наук, очолюваний А.Дородніциним. Він був із тих москвичів, які вміли глибоко відчувати і розуміти становище околиць Союзу. Мати підтримку такої людини у Москві означало дуже багато.

Не варто забувати, що ідеологічний тиск, що чиниться в 1950-х роках щодо кібернетики наче буржуазної лженауки, залишив по собі недовіру, сумніви, що не сприяло розумінню громадськістю, зокрема промисловою елітою, державними діячами вирішального значення обчислювальної техніки та кібернетики. прогресивного розвитку суспільства

Тільки завдяки високому науковому авторитету та твердій громадянській позиції керівництва академії, її тодішньому президентові О. Палладіну, а пізніше Борису Євгеновичу Патону вдалося не лише зберегти в Академії наук України розпочаті ще Лебедєвим роботи з обчислювальної техніки, а й значно їх розширити.

Хоча кібернетика вже не потребувала ідеологічного захисту, необхідно було донести до суспільної свідомості, що її розвиток - не предмет вправ для математиків, а єдина можлива відповідь на виклик часу. Виклик мав назву "другий інформаційний бар'єр", і щоб його подолати, потрібна була чимала сила, а для цього, вважав В.Глушков, необхідно залучити до справи талановиту молодь.

Віктор Михайлович підготував десятки популярних статей про перспективи застосування кібернетики, прочитав сотні лекцій у різних колективах. І перелом настав. Вже на початку 1960-х практично не залишилося тих, хто сумнівався б у доцільності розвитку та застосування кібернетики та обчислювальної техніки. Розуміючи краще, ніж будь-хто, масштаби майбутньої роботи, Віктор Михайлович особливо дбав про підготовку кваліфікованих кадрів. У Київському університеті та політехнічному інституті читалися курси лекцій з питань створення та використання ЕОМ. Незабаром в університеті було створено факультет кібернетики, який одразу став дуже популярним серед молоді. Організовувалися курси підвищення кваліфікації та перекваліфікації відповідальних працівників у сфері управління – спочатку через товариство "Знання", а згодом було відкрито окрему структуру – Навчальний центр у самому інституті, який, до речі, успішно діє досі.

З ініціативи В.Глушкова було засновано журнали "Кібернетика" та "Управляючі системи та машини", до роботи яких він зумів залучити найбільш авторитетних учених усього Союзу. Віктору Михайловичу належить ідея видання першої в СРСР "Енциклопедії кібернетики", що вийшла в 1974 році українською та російською мовами, до підготовки якої було залучено практично всіх провідних фахівців країни з кібернетики. Велику увагу приділяв Глушков філософському осмисленню кібернетики. Разом із працями інших вчених-кібернетиків – А.Берга, А.Дородніцина, А.Колмогорова – його роботи сприяли тому, щоб кібернетика зайняла своє гідне місце серед природничих наук.

В.Глушкову належить заслуга формування нового розуміння кібернетики як наукової дисципліни зі своєю методологією та структурою досліджень. Йому вдалося зацікавити наукову громадськість своїми ідеями про інтеграцію кібернетики та обчислювальної техніки. В результаті Інститут кібернетики дуже швидко став місцем активної співпраці українських вчених з провідними вченими Союзу - М.Боголюбовим, А.Дородніциним, М.Лаврентьєвим, О.Ляпуновим, А.Тихоновим, О.Самарським, а також із вченими з інших країн.

В Інституті кібернетики АН України Віктор Михайлович створив унікальний за своїм потенціалом колектив. У 1959 р. у Обчислювальному центрі було завершено роботу зі створення ЕОМ "Київ". Саме на цій машині, окрім ефективного вирішення обчислювальних задач, проводилися перші експерименти з автоматизованого проєктування електронних схем, вирішувалися задачі розпізнавання зорових образів, діяла перша база даних.

Значним внеском у створення ЕОМ з високим рівнем машинного інтелекту стали розробки та промисловий випуск ЕОМ серії "МИР", що вважалися до середини 1970-х років найбільш масовими машинами в країні у своєму класі та стали прототипами сучасних персональних ЕОМ. Під керівництвом В.Глушкова було розроблено відоме сімейство машин "Дніпро-1" та "Дніпро-2". Математичне машинобудування в Україні значною мірою базувалося на випусках цих обчислювальних машин.

Вже у шістдесяті роки XX століття В.Глушков розгорнув в Інституті кібернетики дослідження проблеми штучного інтелекту як потужного засобу підвищення ефективності використання обчислювальної техніки.

Нові ідеї В.Глушкова з архітектури та структури – спочатку рекурсивної, а потім макроконвеєрної ЕОМ реалізовані в багатопроцесорних обчислювальних комплексах з макроконвеєрною організацією обчислень ЄС 2701 (1984 р.) та ЄС 1766 (1987 р.). На жаль, В.Глушков уже не зміг побачити дослідні та промислові зразки цих машин, що були на той час одними з найкращих.

Разом зі своїми учнями та соратниками В.Глушков зробив великий внесок у формування та реалізацію ідей створення автоматизованих систем управління, а також розробку відповідної теорії математичних, програмних та спеціальних технічних засобів для управління технологічними процесами у мікроелектроніці, металургії, хімічній та суднобудівній промисловості. Під його керівництвом розроблено перші в СРСР системи управління виробництвом "Львів" та "Гальванік", відзначені Державними преміями України, створено системи "Кунцево", "Енергія", "Чертеж", систему відображення "Ритм-3" для центру управління польотами космічних апаратів. Ним було розроблено ідеологію систем для державних органів управління, на основі якої розроблялися системи "Полюс" для ЦК КПРС, РАСУ та інші. Як згадувалося, у 1964 році В.Глушков сформулював ідею загальнодержавної системи, і під його науковим керівництвом розпочалася її реалізація. Ця система могла б направити розвиток народного господарства раціональнішим, передбачуваним шляхом і не дати йому зруйнуватися повністю в умовах перебудови.

Сьогодні, здійснюючи виконання програми інформатизації України, ми ясно бачимо, що В.Глушков набагато раніше від багатьох своїх колег зумів оцінити важливість та перспективність використання комп'ютеризованих систем управління у різних сферах народного господарства. Створення Загальнодержавної автоматизованої системи – головна справа його життя – не було сприйняте вищим керівництвом держави, і це занапастило її. Якби склалося інакше, хто знає, можливо, не таким болючим був би перехід на нові рейки господарювання і не опинилися б ми в такому скрутному становищі, як сьогодні.

І все-таки ця діяльність сприяла розвитку промисловості з виробництва засобів обчислювальної техніки, формуванню багатотисячного кадрового потенціалу, становленню та розвитку на теренах усього СРСР наукових шкіл у галузі АСУ, які продовжують розвиватися у країнах СНД.

Віктор Глушков був переконаний: саме методи кібернетики та обчислювальної техніки дозволять удосконалити управління народним господарством та самою державою. Саме в цих міркуваннях варто шукати витоки того, чому саме він та його колектив почали займатись проблемами розробки автоматизованих систем управління, проблемами прогнозування розвитку різних галузей господарства, удосконалення розрахунку планів розвитку господарства, автоматизації розрахунку бюджету держави тощо. Звичайно, для вирішення таких глобальних проблем йому конче необхідно було спілкуватися з вищими ешелонами влади, щоб переконати їх, що саме на кібернетичному шляху можна вдосконалити систему управління, зробити її ефективною без додаткових капіталовкладень. Без використання методів кібернетики та обчислювальної техніки неможливо було сподіватись на ефективний розвиток такої галузі, як оборона. Потрібно сказати, що, незважаючи на складність завдань, йому нерідко вдавалося багато досягти на цьому шляху, і то завдяки його впевненості в правоті своєї справи та вмінню переконувати логікою своїх міркувань.

Іноді говорили, що Глушков переоцінює значення контактів з урядовцями та приділяє цьому надто багато уваги. Він знав про це і не надавав значення: робив своє, хоча не завжди йому це вдавалося. Тільки через якийсь час, коли його вже не було з нами і ми опинилися віч-на-віч із проблемами, які вирішував він, ми відчули і зрозуміли, як це було йому нелегко. Тоді згадувалося, яким інколи стомленим він повертався з Москви, не заїжджаючи додому, їхав до Дніпра, ніби хотів змити з себе всю напругу та втому тільки йому відомих доріг.

Наприкінці 60-х – на початку 70-х років ХХ століття, коли гостро стояло питання про шляхи подальшого розвитку обчислювальної техніки, зіткнулися два погляди. Одні, а саме відомі вчені Лебедєв, Дородніцин, Глушков пропонували розвивати свою вітчизняну оригінальну техніку, інші ж, серед них і керівники відповідних міністерств та деякі московські вчені, пропонували взяти за основу відому американську марку ЕОМ (IBM/360), повторити її та удосконалюючи, організувати виробництво обчислювальної техніки. Перемогла, на жаль, друга точка зору. Негативні наслідки цього рішення, як у Росії, так і в Україні, відчуваємо і сьогодні. Незважаючи на тяжку поразку, Глушков не впав у розпач, а зосередився на інших важливих проблемах, у тому числі і на розробці структур обчислювальних машин, на основі використання яких випускалися згодом вітчизняні машини, які зіграли, варто сказати, велику роль у розвитку вітчизняного математичного машинобудування.

Завдяки працям В.Глушкова та його учнів сформувався погляд на особливе значення математичного забезпечення обчислювальних машин та систем як їхньої невід'ємної частини. Саме математичне забезпечення дозволяє ефективно вирішувати функціональні задачі у системах, а воно ґрунтується на використанні сучасних методів оптимізації, математичного моделювання, методів системного аналізу та обчислювальної математики, методів програмування та інших.

Саме тому у Київській школі кібернетики почали розвиватися названі напрямки. Це не применшує значення розробки технічних засобів кібернетики, зокрема самих комп'ютерів, але, як ми знаємо сьогодні, вартість математичного забезпечення становить до 80% загальної вартості комп'ютерних систем.

Віктор Михайлович умів почути та оцінити думку колег. Це сприяло формуванню низки наукових шкіл - зокрема, в галузі теорії оптимізації, системного аналізу та економічної кібернетики, теорії надійності, імітаційного моделювання та криптографії, технічної кібернетики та АСУ, медичної кібернетики, теорії автоматів та програмування, математичного моделювання та обчислювальної техніки, та засобів телекомунікацій. Становлення та розвиток цих шкіл пов'язані з іменами відомих вчених М.Амосова, В.Михалевича, Б.Пшеничного, О.Кухтенка, Б.Тимофєєва, К.Ющенка, яких, на жаль, уже немає серед нас.

Ці школи дуже впливають на розвиток певних напрямів інформатики в Україні, а також - на ґрунтовну підготовку кадрів усіх кібернетичних спеціальностей. Лише за роки незалежності видано десятки монографій в Україні та за кордоном, виконано багато проєктів. Фундаментальні результати, накопичений за попередні роки практичний досвід розробки автоматизованих систем управління, обробки даних, моделювання складних процесів та систем, вирішення оптимізаційних задач складної структури утворили те середовище, на основі якого сьогодні українські кібернетики можуть створювати інтелектуальні інформаційні технології (ІІТ). У їхній розробці та практичному використанні найбільше значення має інтелект фахівця.

На жаль, ця обставина, а саме інтелектуальну складову ІІТ, нерідко ігнорують при розробці окремих систем інформатизації, зводячи справу до закупівлі комп'ютерів та засобів передачі даних, простого збору даних та їх обробки. В ІІТ завжди передбачається пошук не просто правильних рішень, а найкращих, найоптимальніших. Це дозволяє знаходити більш якісні системи управління процесом, кращі розв'язання задач великих розмірностей, організувати такі розробки баз даних, і баз знань, аналізуючи які, можна простежити глибинні закономірності, органічно присутні у автоматизованому процесі.

Зрозуміло, що розробка ІІТ під силу колективам, у яких зосереджено серйозний науковий потенціал. Сьогодні це академічні інститути та виші, деякі галузеві інститути. З іншого боку, численні комерційні структури, які останнім часом виконують такі роботи (і нерідко досить успішно), часто, відтягуючи значні кошти на ці розробки, не забезпечують належним чином інтелектуальну складову інформаційних технологій, що шкодить справі.

Віктор Михайлович передбачав, що інформатика згодом стане не просто окремою галуззю знань, а універсальним науковим інструментарієм пізнання законів живої та неживої природи, законів розвитку суспільства та цивілізації загалом.

Сьогодні ми бачимо, як справдилося це передбачення Віктора Михайловича. У деяких країнах (США, Англія, Японія, Німеччина) наука озброєна комп'ютерними системами фантастичної швидкодії понад 30 терафлопів операцій на секунду та з практично необмеженими обсягами пам'яті.

До послуг спеціалістів комп'ютерні мережі різного рівня, банки даних та знань, надчутлива вимірювальна техніка, засоби побудови віртуального світу, в якому можна проводити експерименти, недоступні для традиційної експериментальної методології.

Все це створює умови для розробки та використання принципово нових методів дослідження у науці, методів управління у виробництві, економіці, військовій справі, методів навчання та удосконалення інтелектуальної діяльності людини.

Віктор Михайлович щасливо поєднував у собі покликання вченого та дар організатора, лідера. Вмів повести за собою та своїми ідеями власним прикладом служіння науці. Нас і зараз дивує масштабність наукових та прикладних проблем, у тому числі державного та міжнародного характеру, над якими працював Глушков.

Віктор Михайлович був людиною потужного інтелекту і водночас скромною, інтелігентною, чуйною, невибагливою в побуті людиною. Дуже любив поезію, добре знав її, годинами міг читати улюблені вірші.

У своїй творчості він випереджав час, сміливо виборював кардинальні реформи в інформатизації суспільства. Кількість послідовників його ідей у науці, виробництві, сфері управління сьогодні зростає. Вони продовжують його справу на дуже складному витку історичного розвитку науково-технічного прогресу.

Всю свою велику творчу енергію Віктор Михайлович вкладав в Інститут кібернетики. Широке коло задач, вирішуваних інститутом, вимагало структурного розвитку, і Глушков висунув свого часу ідею створення на його основі Кібернетичного центру. Сьогодні ця ідея реалізована. За допомогою президії НАНУ та особисто Бориса Євгеновича Патона організовано Кібцентр, у складі якого шість інститутів. Кожен інститут розвиває свою наукову проблематику та самостійно шукає джерела фінансування. Але при цьому наукові напрями, які розвивав Інститут кібернетики раніше, збереглися і набули подальшого розвитку в Кібернетичному центрі. Нинішній етап економічного розвитку держави потребує постійного пошуку нових організаційних форм, реалізацією яких у Кібернетичному центрі стало утворення інститутів подвійного підпорядкування, коли для підтримки та подальшого розвитку досліджень використовуються можливості різних галузей.

Останні два десятиліття розвиток інформатики йшов у напрямі посилення можливостей теоретичних напрацювань, побудови нового інструментарію як для вирішення завдань складної структури, так і для побудови потужних систем управління та обробки даних з використанням національних мереж зв'язку. Комп'ютери почали використовуватися скрізь - у складних системах управління, у медичних та біологічних дослідженнях, в облаштуванні космічних станцій та забезпеченні їхньої безаварійної життєдіяльності, у вирішенні проблем захисту навколишнього середовища, у моделюванні національної економіки та прогнозуванні подальшого розвитку.

Проблемами розвитку та використання можливостей методів інформатики, комп'ютерів та телекомунікаційних мереж передачі даних сьогодні займаються чи не у всіх обласних університетах, галузевих інститутах, у десятках фірм, що спеціалізуються як на збиранні персональних комп'ютерів, так і на способах їх використання у різних сферах господарювання. Слід зазначити значний обсяг та високий науковий рівень робіт з інформатики у державних університетах та інститутах Харкова, Донецька, Дніпропетровська, Львова, Тернополя, Ужгорода, Полтави, Кіровограда. Наукові колективи цих університетів підтримують тісні зв'язки з київськими дослідниками, а в деяких діють фактично філії київської школи кібернетики. Тобто в країні створено сприятливе середовище, коли споживачеві є з чого вибирати, і купуючи комп'ютер, і залучаючи наукові установи до розробки нових систем управління або обробки даних.

У цій ситуації наукові установи НАН України приділяють особливу увагу науковим дослідженням фундаментального характеру, активізують роботу з координації діяльності установ у сфері інформатики, забезпечують належний обмін інформацією з міжнародними організаціями, що працюють на ринку інформаційних технологій. Зокрема з організаціями, створеними при ООН, у тому числі при ЮНЕСКО.

Інститут кібернетики сьогодні спрямовує свої основні зусилля насамперед на подальший розвиток фундаментальних досліджень у галузі інформатики та теорії обчислювальної техніки. Значна увага при цьому приділяється фундаментальним дослідженням теорії оптимізації, математичного моделювання, оптимального управління, теорії обчислювальних машин, проблем програмування. На основі результатів, одержаних у цих галузях, виконується низка проєктів, спрямованих на вирішення проблем інформатизації суспільства, автоматизації діяльності органів державного управління, створення нових інформаційних технологій

Наведу лише кілька прикладів розробки таких проєктів, здійснених за останні два-три роки. Для більшої соціальної захищеності населення України в умовах переходу до ринкової економіки здійснено комплексну автоматизацію та інформатизацію основних видів діяльності Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. А саме – розроблено єдину розподілену інформаційну технологію, що поєднує роботу центральної виконавчої дирекції фонду, всіх обласних, міжрайонних, районних та міських виконавчих дирекцій. Технологія обслуговує понад 600 тисяч страхувальників у всій Україні.

Ряд важливих проєктів Інститут кібернетики здійснює разом із іншими установами Кібцентру. Наприклад, з Інститутом прикладного системного аналізу та Інститутом прикладних інформаційних технологій створено інформаційно-виробничу систему "ОСВІТА", яка вирішує проблему комплексного інформаційного забезпечення діяльності Міністерства освіти і науки України. Ця система об'єднує в єдине інформаційне середовище всі навчальні заклади та органи управління системи освіти та дозволяє створити єдину інформаційну інфраструктуру для обробки даних про навчальні заклади, хід навчального процесу, випускників. При цьому здійснюється моніторинг діяльності навчальних закладів, аналіз національного кадрового потенціалу та прогнозування тенденцій змін у структурі професійного складу. Сьогодні система включає інформацію майже про 10 млн. випускників навчальних закладів України.

Наразі здійснюється інтеграція системи "ОСВІТА" з іншими інформаційними базами органів державного управління. До речі, ця система захищена шістьма патентами, у ній на високому рівні вирішено питання захисту інформації.

Інститут програмних систем на користь Держкомкордону України створив інформаційну систему "ГАРТ", що дозволяє автоматизувати щоденну діяльність усієї інфраструктури Прикордонних військ України щодо забезпечення надійного захисту державних кордонів країни, щодо контролю процесів нелегальної міграції, контрабанди зброї та наркотиків, перевезення та продажу краденого автотранспорту та інших цінностей.

Використання системи "ГАРТ" забезпечило скорочення більш ніж удвічі часу на оформлення перетину кордону та дозволило вийти за цим показником на рівень міжнародних стандартів. При цьому здійснюється суворий паспортний контроль, фіксація та аналіз інформації про осіб, які перетинають кордон. До 80% правопорушників, затриманих на кордоні, виявили завдяки системі "ГАРТ".

Інститут проблем математичних машин та систем ввів в експлуатацію нову версію системи "Рада" для Верховної Ради України. Хотів би звернути увагу, що це не просто система автоматизації процесу голосування та ухвалення рішень, яку ми можемо спостерігати майже щодня по телебаченню, а розвинена інформаційно-аналітична система, яка загалом автоматизує процес діяльності такого важливого державного органу, як Верховна Рада України. Щоб у цьому переконатись, достатньо звернутися до веб-сторінки Верховної Ради.

Інститут космічних досліджень забезпечує виконання та координацію робіт відповідно до Національної космічної програми України на 2003-2007 роки. У рамках цієї програми інститут здійснює фундаментальні та прикладні дослідження.

У рамках виконання масштабного міжнародного космічного проєкту "Інтербол", метою якого є вивчення сонячно-земних зв'язків, науковці Інституту провели обробку та фізичну інтерпретацію результатів магнітометричних спостережень космічної плазми на супутнику "Інтербол". Вчені інституту спільно з провідними науковими організаціями України беруть участь у виконанні міжнародного проєкту "Попередження", головною метою якого є вивчення впливу процесів у літосфері та нижній атмосфері на іоносферу та на розробку принципів спостережень іоносферних провісників землетрусів з борту космічного апарату.

Інститут прикладного системного аналізу (ІПСА) НАН України та Міністерства освіти і науки України орієнтований на розробку методологічних принципів та математичних методів системного аналізу складних об'єктів та процесів різної природи; проведення прикладних системних досліджень у соціальних, економічних, промислових техногенно-небезпечних галузях; моделювання глобальних проблем інноваційного розвитку держави; здійснення широкомасштабних міжнародних зв'язків у сфері освіти та науки; підготовку фахівців усіх освітніх та наукових рівнів.

Співробітники ІПСА беруть участь у діяльності міжнародних організацій ЮНЕСКО, ЮНІДО, КОДАТА, ЄДНЕС та ін. В ІПСА проводилися спільні з IIASA (Австрія) прикладні дослідження із соціально-економічних проблем держави. За активної участі ІПСА та за підтримки наукового комітету НАТО здійснюється робота з планування та створення національної комп'ютерної мережі навчальних закладів та науки – система URAN. Вже сьогодні її послугами користується понад 50 навчальних та академічних інститутів.

За ініціативою та за участю ІПСА виконується державна програма "Технологічне передбачення як системна методологія інноваційного розвитку України", що реалізується за активної підтримки ЮНІДО.

Міжнародний науково-навчальний центр НАН та МОН України взяв активну участь у розробці концепції та наукових основ інформатизації суспільства. Разом з організаціями НАН України, міністерствами та відомствами центром підготовлено нормативно-правову базу, яка визначає державну політику у цій сфері.

Розроблено та впроваджено низку прогресивних інформаційних технологій, розподілених інформаційних систем та комп'ютеризованих систем для апарату Верховної Ради України та низки міністерств України.

Створено основи наукової платформи розробки та впровадження перспективних освітніх технологій на базі методів та засобів інформатики та інформаційно-телекомунікаційних технологій. У рамках програм ЮНЕСКО запропоновано та реалізовано концепцію гнучких дистанційних технологій навчання, яка є магістральним напрямом інформатизації освіти.

Нещодавно на засіданні президії НАН України розглядалися результати робіт Інституту кібернетики щодо створення методів, засобів та діючого зразка інтелектуальної високопродуктивної кластерної багатопроцесорної системи, яка може стати одним із перспективних напрямків розвитку вітчизняної конкурентоспроможної індустрії комп'ютеробудування. Ця система може забезпечити вирішення багатьох складних та важливих задач економіки, науки та техніки, обороноздатності та безпеки країни. Створення з використанням таких систем мережі високопродуктивних комп'ютерних центрів може стати основою вирішення багатьох стратегічних завдань.

Окремо варто наголосити на активній роботі інститутів Кібернетичного центру з підготовки кадрів. Наразі в інститутах Кібцентру діють чотири кафедри (або філії кафедр) вищих навчальних закладів, факультети довузівської та курсової підготовки, які щороку випускають близько 150 фахівців. Особливо тісно співпрацюють інститути Кібцентру із Національним технічним університетом "КПІ". За останні роки лише на спеціалізованих вчених радах Інституту кібернетики щороку захищаються 3-4 докторські дисертації та близько 15 кандидатських.

Віктор Михайлович Глушков жив і працював у Києві двадцять п'ять років та п'ять місяців – не так і багато, менше половини подарованого йому долею часу. Майже стільки ж ми живемо без нього. Працюємо не просто в інституті його імені – у його інституті. Тому що живуть та працюють на науку його ідеї.

Здається, ні до чого іншого він не прагнув.

Іван Сергієнко
"Дзеркало тижня" №31, 16 серпня 2003 р.