Віктор Михайлович Глушков.
Життя та творчість.
Із
книжок Б.М.Малиновського.
В них використані розповіді самого В.М.Глушкова.
Коментарі Б.М.Малиновського подані курсивом.
Героїчний період
У грудні 1957 р. вийшло офіційне рішення уряду і президії АН України про створення самостійної установи - Обчислювального центру Академії наук України. До цього часу наш колектив нараховував дещо понад 100 чоловік. Академія наук України виділила кошти для будівництва будинку Обчислювального центру по вулиці Лисогірській. Тоді ж був побудований житловий будинок для співробітників. Передбачалося, що спочатку Обчислювальний центр буде обладнано трьома ЕОМ: "Урал-1", які тільки почали випускатися, "Киев" та "СЭСМ". У будинку було для цього три великих зали. Він був розрахований на 400 робочих місць. У 1959 р. ми переїхали з Феофанії до Києва у ще недобудований будинок. Це був цікавий період. За технічними умовами електронно-обчислювальна техніка повинна працювати у чистих приміщеннях із кондиціонованим повітрям. А нам довелося налагоджувати і запускати "Киев", коли над машинним залом ще не було даху. Допоміг здоровий ентузіазм нашого молодого колективу. Потім будинок був добудований.
ЕОМ "Киев" відіграла значну роль у розвитку наших робіт, хоча і не випускалася серійно. Ми уперше вийшли з цією машиною на всесоюзний ринок, другий екземпляр був закуплений Об'єднаним інститутом ядерних досліджень у Дубні. У 1956-1957 роках ядерна фізика "гриміла", тому робота з цим інститутом нам дуже допомогла і багато чому навчила. З одного боку, ми робили високу науку, а з іншого боку - вчилися працювати з промисловістю.
У цей час я займався створенням основ теорії ЕОМ. Це була моя головна робота, що завершилася
у 1961 році. Режим роботи був дуже напруженим. Мені доводилося цілий день проводити у інституті. Книги і статті писав вечорами і вночі, спати лягав о п'ятій ранку. Правда, це позначилося на здоров'ї. На початку 1963 року через спазми судин мозку мені довелося навіть лягти у лікарню. Потім я вже не дозволяв собі вести такий спосіб життя.
Відомий алгебраїст професор А.Г.Курош, що знав Глушкова по докторантурі на очолюваній вченим кафедрі у Московському університеті і високо цінував його, в одному з листів тих років просив Валентину Михайлівну Глушкову втрутитися і владою старшого у родині змусити його прийняти більш розумний режим життя. Інакше наслідки могли бути дуже важкими. Але Валентина Михайлівна не могла справитися з чоловіком. От що вона розповідає про той час: "Він працював по 18-20 годин на добу. Затримувався на роботі, забував прийти поїсти. Удома відразу сідав за письмовий стіл і продовжував працювати до глибокої ночі, а іноді до світанку. До порад не прислухався, на попередження про небезпеку таких перевантажень не реагував. Чому так відбувалося, було зрозуміло. Він у короткий термін повинний був вивчити усе, що стосувалося нового напрямку у його науковій діяльності. Крім того, якщо раніше він відповідав лише за самого себе, то тепер - за великий колектив. Виникало багато організаційних питань, усе нове важко пробивало паростки. Вийшовши з лікарні він дещо відрегулював режим роботи, але особливих перепочинків собі не давав. На його письмовому столі під склом лежала записка: "Сьогодні перший день твого життя, яке залишилося. Не гай часу даремно".
Продовжуємо спогади Глушкова. "Підготовлена мною книга "Синтез цифрових автоматів" вийшла у світ
у 1961 р. і стала основою цілого напрямку у нас в інституті, та й у країні, по-моєму, зіграла деяку роль.
У 1964 р. вона була визнана гідною Ленінської премії (у поданий цикл робіт входило декілька, але ця була головною). У ці ж роки я написав ряд книг. Монографію "Введення у кібернетику" закінчував у лікарні. Вона була видана
у 1964 році, а потім перевидана у США та у багатьох інших країнах, так само як і "Синтез цифрових автоматів". У цей же період я написав теоретичну статтю, що створила основу для багатьох робіт з теорії автоматів із залученням алгебраїчної теорії автоматів. Називалася вона "Абстрактна теорія автоматів" і була опублікована у журналі "Успіхи математичних наук", тобто була розрахована на широкі кола математиків. Окремою книжкою була перевидана у НДР і ще у ряді країн. Під впливом цієї роботи дуже багато наших алгебраїстів стали займатися теорією автоматів. Але я повинен сказати, що особливість нашої школи полягала у тому, що ми прагнули триматися можливо ближче до практики.
Одночасно з теоретичними дослідженнями ми розгорнули роботи по створенню і застосуванню обчислювальної техніки в Україні. Для автоматизації керування технологічними процесами у той час використовувалися найпростіші аналогові обчислювальні пристрої. Для кожного процесу створювався спеціальний пристрій. Причому в основному для тих, які описувалися диференціальними рівняннями (не дуже складними).
Тому, коли мною у
1958 р. на Всесоюзній конференції у Києві, була висунута ідея створення універсальної управляючої машини (УМШП), її зустріли у багнети. Московські вчені на чолі з академіком В.А.Трапезніковим, а також багато фахівців у галузі обчислювальної техніки дружно виступили проти. Справа у тому, що у той період універсальна машина уявлялася обов'язково ламповою, а це вимагало величезних залів, кондиціонованого повітря, що ніяк не узгоджувалося з виробництвом і керуванням технологічними процесами.
Але вже у той час Б.М.Малиновський займався (один із перших у СРСР) напівпровідниковими елементами для електронних обчислювальних машин, і нам це дуже згодилося. До нього у відділ прийшли молоді фахівці з Київського політехнічного інституту, і ми сміливо взялися за вирішення цього завдання, незважаючи на одностайну опозицію. (У той час він був заступником Глушкова з наукової частини.) Молоді фахівці поповнили й інші відділи, зайняті роботою по створенню УМШП. Нами були висловлені всі основні ідеї, що потім стали головними, - насамперед про те, що машина обов'язково повинна бути напівпровідниковою, транспортабельною, високонадійною, малорозрядною (26-розрядною) - цього досить для керування технологією у більшості процесів; і найголовніше, ідея про універсальний пристрій зв'язку з об'єктом (ПЗО). ПЗО - це набір аналого-цифрових і цифро-апалогових перетворювачів, керованих від машини, за допомогою яких машина підключається до виробничого процесу.
Розробка машини була доручена Малиновському, він був головним конструктором, а я - науковим керівником. Робота була виконана у рекордно короткий термін: від моменту висловлення ідеї на конференції у червні 1958 року до моменту запуску машини у серію у
липні 1961 року та установки її на ряді виробництв пройшло лише три роки. Наскільки мені відомо, цей результат дотепер залишається світовим рекордом швидкості розробки і впровадження.
Паралельно зі створенням УМШП, яка одержала згодом назву "Дніпро", ми провели за участю ряду підприємств України велику підготовчу роботу з її застосування для керування складними технологічними процесами. Разом із співробітниками Металургійного заводу ім. Дзержинського (Дніпродзержинськ) досліджувалися питання керування процесом виплавки сталі у бесемерівських конверторах, із співробітниками Содового заводу у Слов'янську - колоною карбонізації та ін. В порядку експерименту вперше у Європі з моєї ініціативи було здійснено дистанційне керування бесемерівським процесом упродовж декількох діб у режимі порадника майстра. Почалися дослідження з застосування комп'ютерів "Дніпро" для автоматизації робіт на Миколаївському заводі імені 61 комунара. У них брали участь Б.М.Малиновський, В.І.Скурихін, Г.О.Спину та ін.
Потім з'ясувалося, що американці дещо раніше нас почали роботи з універсальної керуючої напівпровідникової машини, аналогічної "Дніпро", але запустили її у виробництво у червні 1961 року, одночасно з нами. Так що це був один із моментів, коли ми скоротити до нуля розрив стосовно американської техніки, нехай у одному, але дуже важливому напрямку. Наша машина була першою вітчизняною напівпровідниковою машиною (якщо не вважати спецмашин). Потім з'ясувалося, що вона прекрасно витримує різні кліматичні умови, трясіння та ін.
Ця перша універсальна напівпровідникова машина, яка пішла у серію, побила й інший рекорд - рекорд промислового довголіття, оскільки випускалася десять років (1961-1971), тоді як цей термін звичайно не перевищує п'яти-шести, після чого потрібна вже серйозна модернізація. І коли під час спільного космічного польоту "Союз - Аполлон" необхідно було упорядкувати демонстраційний зал у Центрі керування польотами, після тривалого вибору машин, що існували на той час, (у 1971 або 1972 р. почалася ця робота) зупинилися на ЕОМ "Дніпро". Комплекс із двох ЕОМ "Дніпро" проводив обчислення та відображав на екрані траєкторії супутника (космічного корабля), система розроблювалася під керівництвом А.О.Морозова. Ця машина експортувалася і працювала у багатьох соціалістичних країнах.
Семирічним планом (1958-1965) будівництво заводів в Україні не передбачалося. Перші комп'ютери "Дніпро" випускав Київський завод "Радіоприлад". Одночасно з розробкою комп'ютерів "Дніпро" у Києві став будуватися, за нашою ініціативою і за підтримки уряду, завод обчислювальних і керуючих машин (ОКМ) - тепер Електронмаш. Так що розробка ЕОМ "Дніпро" поклала початок великому заводу з виробництва ЕОМ.
Так закінчився героїчний період нашого розвитку. Я називаю цей час героїчним тому, що нам доводилося робити не лише те, що було необхідно, але і значно більше та у дуже важких умовах".
Ентузіазм кінця 1950-1960-х років - це не міф, а та реальність, що пояснює зліт і розвиток кібернетики в Україні, а також створення одного з найбільших наукових інститутів АН України - Інституту кібернетики, - згадує учасниця створення комп'ютера "Дніпро" Л.О.Коритна. - Будучи директором Обчислювального центру АН України, академік Глушков робив ставку на молодих. Вчорашні випускники вузів ставали у відділах Обчислювального центру головними розроблювачами засобів обчислювальної техніки і програмного забезпечення. Наприкінці 1950-х на всесоюзних конференціях робота цілих секцій присвячувалася лише питанням стійкості напівпровідникового тригера, а у Обчислювальному центрі АН України у цей час уже був створений напівпровідниковий функціональний набір елементів для ЕОМ. На одному з київських підприємств, для якого відділом керуючих машин був розроблений ескізний проект спеціалізованої ЕОМ, ці елементи були виготовлені з використанням нових (на той час) технологій. На їхній основі розроблені і пройшли випробування макети окремих пристроїв машини. Ось чому ідея створення УМШП, висловлена Глушковим, була сприйнята колективом співробітників як реальне завдання. Навіть сьогодні терміни розробки, створення дослідного зразка і відповідної технічної документації здаються фантастичними. Однак чудес не буває - за цими двома роками прихований практично необмежений робочий день кожного учасника розробки та абсолютної віддачі усіх творчих сил, що граничить із самопожертвою. Так і прийшов у наш колектив
грудень 1961 р. , коли приймати УМШП, як закінчену розробку, приїхала Державна комісія. Уже потім деякі члени комісії у пориві відвертості признавалися, що просто не вірили в існування дослідного зразка готової до серійного випуску першої у Союзі напівпровідникової керуючої ЕОМ і чекали... конфузу киян. Однак, УМШП успішно пройшла усі держвипробування і була запущена у серійне виробництво. З цими випробуваннями у мене пов'язаний один із самих яскравих спогадів.
Доля розпорядитися так, що найвідповідальніші температурні випробування УМШП проходили напередодні мого дня народження, тому пам'ять гостро зафіксувала всі події того дня. Саме шостого грудня мене, як одну з розробниць структури машини і розробницю центрального пристрою керування, призначили відповідальною за проведення температурних випробувань. При цьому умови були дуже специфічні: "термокамерою" була робоча кімната. Уявіть таку картину: вікна і двері кімнати зачинено наглухо, щити-відбивачі усе тепло від спеціальних нагрівачів концентрують у робочій зоні машини, а ти сидиш за пультом у цій "духовці" і виконуєш всі операції по запуску тест-програм і контрольних завдань, стежиш за правильністю їхнього виконання, здійснюєш пошук несправностей у регламентовані відрізки часу і т.ін. Витримати таке "температурне" навантаження (один прорахунок і усьому кінець!), звичайно, могли лише ті, хто розумів, що вони самі проходять критичну крапку оцінки своєї праці. Завершилися ці випробування успішно до 23.00. Хтось із хлопців мене напівживу провів до нашого житлового будинку, що був у свій час побудований поруч з адміністративним корпусом. Короткий відпочинок, і о 2 годині ночі я знову була "в порядку", тому що інші види випробувань продовжувалися. Захват, із яким зустріли мене мої товариші (обійми і поцілунки), яскравіше усяких слів підтвердив: "Машина пройшла випробування". І лише тоді (адже було вже 7 грудня) я зізналася, що сьогодні мій день народження і що у сумці, яку спорядила мама, є усе, щоб його відзначити. Ми святкували у кімнаті відпочинку вночі, і у традиційному "наполеоні", яким у моїй сім'ї відзначався кожний день народження, цього разу був якийсь особливий смак. Мабуть тому, що це свято було святом переможців, серед яких були А.Г.Кухарчук, B.C.Каленчук, Л.О.Коритна, В.М.Єгипко, С.С.Забара, І.Д.Войтович, М.К.Бабенко, А.І.Толстун та ін."
На жаль, героїчний період із погляду організації робіт у галузі виробництва машин продовжується дотепер.
З цього приводу я багато разів виступав, писав різні доповідні записки. Але, на жаль, у організаційних справах, як я підрахував, у мене коефіцієнт корисної дії не перевищує 4%.
Що це означає? Це означає, що для того, щоб домогтися хоча б початку вирішення якогось питання, потрібно постукати у 25 різних дверей. І це при тому, що після успіху комп'ютера "Дніпро" я, як правило, ніде не одержував відмови і скептики дещо замовкли.
Роботи по керуючим машинам не закінчилися на ЕОМ "Дніпро". Забігаючи наперед, відзначимо основні наступні розробки.
У 1967 році Київський завод ОКМ приступив до випуску нової управляючої ЕОМ "Дніпро-2", розробленої Інститутом кібернетики АН України (В.М.Глушков, А.Г.Кухарчук та ін.) разом із заводом. У цій машині були реалізовані складна багаторівнева система переривань, робота у режимі розподілу часу, ефективна операційна система реального часу та ін. На жаль, незабаром машина була знята з виробництва.
У 1976 році з'явився термінальний процесор "БАРС" (В.І.Скурихін, А.О.Морозов та ін.). На міжнародній виставці у Дрездені він був відзначений золотою медаллю. Використовувався на ряді виробництв.
У 1977 році був створений і випущений малою серією керуючий обчислювальний комплекс "М-180", що включав систему технічних засобів сполучення ЕОМ з об'єктами "Сектор" (Б.М.Малиновський, П.М.Сіваченко, О.В.Палагін, Ю.Я.Яковлев, В.Б.Реутов).
|
