Перші бортові ЕОМ ракетно-космічних комплексів та їх створювачі
Мапа музею
Історія розвитку інформаційних технологій в Україні

Перші бортові ЕОМ ракетно-космічних комплексів та їх створювачі

За матеріалами книг Б.М.Малиновського
Передмова
Обчислювальна техніка для ракет та космічних систем
Характеристики бортових комп'ютерів
Перша серійна бортова ЕОМ
Про це знали не всі
Ілюстрації   Додаткові матеріали

Передмова

Роботи зі створення автоматизованих систем для ракет та ракетних комплексів в Інституті кібернетики АН УРСР почалися ще в середині 60-х років ХХ ст. До інституту звернулися співробітники лабораторії вимірів, цеху випробувань ракетних двигунів Дніпропетровського південного машинобудівного заводу (ПМЗ) Міністерства загального машинобудування СРСР із проханням допомогти автоматизувати процес знімання й обробки даних при випробуваннях ракетних двигунів. Випробування провадилися на спеціальному стенді. Ракетний двигун міцно закріплювався на могутньому фундаменті. Після пуску численні датчики, встановлені на двигуні, подавали сигнали на багато десятків стрілочних вимірювальних приладів, що займають цілу стіну в лабораторії. Щоб зафіксувати показання провадилося фотографування цієї стіни через визначені інтервали часу. Потім співробітники лабораторії по фотознімках визначали показання приладів та величини сигналів, що надходять з датчиків під час випробувань. Наступна обробка результатів вимірів - ще кілька тижнів роботи.

Відділ Б.М.Малиновського Інституту кібернетики, якому була доручена ця робота, роком раніше розробив і здав в експлуатацію автоматизовану систему випробувань голівки ракети на термостійкість в одній з організацій космічного центру в підмосковних Підлипках. Для цього була використана розроблена у відділі електронна обчислювальна машина (ЕОМ) "Днепр", яка випускалась у Києві на Заводі обчислювальних і керуючих машин. ЕОМ мала пристрій зв'язку з об'єктом, що давало змогу автоматично опитувати і вводити в машину показання датчиків, а ЕОМ здійснювала обробку результатів вимірів, що показували термостійкість випробуваної голівки ракети.

Перед початком роботи довелося ознайомитись з випробувальним стендом. Це був невисокий і не дуже великий в діаметрі залізобетонний бункер, у якому містилася голівка ракети. Могутні вентилятори створювали в ньому щільний потік повітря, який імітував входження голівки в земну атмосферу. Бункер мав оглядове вікно, через яке можна було спостерігати розпечену до червоності голівку ракети. Видовище, а особливо ревіння повітряного потоку залишали сильне враження.

Задача автоматизації вимірів для цього випадку виявилася досить простою, оскільки датчики були однотипні, їх було не багато, а алгоритм обробки підготували самі випробувачі.

У новій задачі (на ПМЗ) усе було значно складніше. Дуже багато датчиків з різними сигналами на виході - пневматичними, електричними, частотними та іншими. Алгоритм обробки з двох частин: експрес аналіз і остаточна обробка. Та й сам випробувальний стенд був більш вражаючим. Його було розміщено у величезному залізобетонному будинку без вікон, що нагадував за формою гігантську перекинуту склянку. Коли на стенді поміщеному усередині запускався двигун, його могутній гул було добре чути незважаючи на товщину стін.

Два роки відділ Б.М.Малиновського (В.М.Єгипко, В.Б.Реутов, Н.С.Сташкова та ін.) і співробітники вимірювальної лабораторії заводу розробляли і налагоджували систему автоматизації вимірів та обробки даних ракетних двигунів, що випробувалися і вона, зрештою, запрацювала. Для заводу це мало велике значення - істотно прискорювався і спрощувався процес перевірки двигунів.

На початку 70-х років ХХ ст. розпочалася нова робота. Відділ разом з СКБ Інституту кібернетики АН УРСР розгорнув дослідження зі створення системи, що імітує космос, з метою створення стенду для перевірки космічного корабля "Буран" та інших космічних об'єктів. Цього разу система виявилася ще більш складною - крім вимірів, треба було здійснювати керування штучним "сонцем", положенням випробовуваного об'єкта на стенді та інших пристроях, що імітують умови космосу. Як завжди робота почалася з ознайомлення з "об'єктом автоматизації". Стенд було розташовано в залізобетонному корпусі висотою приблизно з 10 поверхів на території підприємства, розташованого в підмосковному лісі. Усередині корпуса перекриттів не було, малися лише подоби балконів, на які ставилося устаткування, необхідне для імітації космосу і проведення випробувань. Створення системи, яка складалася на цей раз з багатьох ЕОМ, знадобилось кілька років напруженої праці СКБ Інституту кібернетики АН УРСР якому була передана ця робота (вона закінчувалася під керівництвом к.т.н. О.О.Тимашова).

Перше, що вражало при знайомстві з підприємствами, що випускали ракетну техніку - це їх виробнича міць. Точно таке ж враження склалося і при першому відвідуванні ПМЗ. Про історію створення і розвитку ПМЗ розповідається в книзі "Дніпровський ракетно-космічний центр" (автори В.Паппо-Користін, В.Платонов, В.Пащенко. Вид. ВО "Південний машинобудівний завод". КБ "Південне" імені М.К.Янгеля, 1994).

Виявляється, завод спочатку створювався як автомобільний - для випуску вантажних машин. Будівництво розпочалося незабаром після звільнення Дніпропетровська від німецько-фашистських загарбників. Війна ще не закінчилася, автомобільний гігант народжувався в неймовірно важких умовах. Через п'ять років він уже випустив дослідну партію могутніх вантажівок марки ДАЗ, які показали прекрасні експлуатаційні якості.

"Початок холодної війни" круто змінив долю заводу - його перепрофілювали на випуск ракет. Усього через рік (!) виготовлені заводом перші серійні ракети були відправлені для випробувань на полігон Капустин Яр. За цими словами стоїть безпрецедентно величезна і напружена праця колективу заводу і його керівників. Але саме так працювали в перші десятиліття після Великої Вітчизняної війни і саме тоді створювалися стиль і традиції роботи величезного колективу, які дозволяли йому стати творцем чотирьох поколінь ракетних комплексів, що стали основою могутності колишнього Радянського Союзу та забезпечили стратегічний паритет з США.

Ракетний комплекс З-36М2 (15А18М, у закордонній класифікації СС-18 "Сатана"), що складав головну міць Ракетних військ стратегічного призначення колишнього Радянського Союзу, по своїм характеристикам не мав аналогів у практиці світового бойового ракетобудування, поставив останню крапку в історії "холодної війни", підштовхнув конфронтуючі сторони до підписання договору про обмеження стратегічних озброєнь.

Разом з ПМЗ над створенням ракетних комплексів працювали багато інших підприємств України, серед яких: Харківське Науково-виробниче об'єднання "Хартрон", виробниче об'єднання "Київський радіозавод" та харківські підприємства "Моноліт", "Комунар", "Електроапаратура". У НВО "Хартрон" розроблялися системи керування ракетними комплексами, включаючи бортові ЕОМ, на заводах здійснювався їх серійний випуск. Ці організації, починаючи з кінця 60-х років ХХ ст., по суті були єдиним виробничим комплексом. Вони чітко, з максимальною відповідальністю взаємодіяли між собою, що також визначало високі темпи робіт.

У перших ракетних комплексах використовувалися засоби аналогової обчислювальної техніки, потім найпростіші цифрові лічильно-розв'язувальні пристрої. Однак створення більш досконалих ракетних засобів зажадало досить могутніх бортових ЕОМ.

Обчислювальна техніка для ракет та космічних систем